Хоч і знаю, на скільки Ти близько,
Щоб зламатись, щоб скинути карти,
На мільйони уламків розбитись.
Знаю також, на скільки набридло
На високих підборах попереду,
Коли душу розгойдує вітер,
А ти втамовуєш котру істерику.
Відчуваю, щоразу все важче
Усміхатись, а сльози – на очі.
Будувати з недопалків казку
В попільничці пів третьої ночі.
Із нового листка починати,
Як блокнот – напівнедописаний,
Все важче стає прокидатись,
А все більше хочеться зникнути.
Не плач, сильна жінко, ще трішечки
Ти зможеш ще раз не зламатися!
Замість сліз повертай в очі бісики –
Сильна жінка не вміє здаватися.
Володимир Кучерявий
