У тебе не буде іншої. Тільки ця,
що не лишилось на ній лиця;
повільно плентає до кінця
крізь посивілу свою втому.
Вона не хоче іти додому.
А в домі безлад і скрізь розбрат;
на вікнах сітка з залізних грат;
а в спальні - запах вчорашніх зрад.
Їй підступає до горла комом
солоний відчай. Пекучий сором.
І знову мусить ковтати дим,
почути безліч нових причин...
Наче немає чоловіків,
вона марнує життя з тобою.
Хто за чиєю стоїть спиною?
Снує приречено на краю,
занапастила себе в жалю;
давно не чула твого "люблю"
і свій улюблений наркотик
вона забула на смак і дотик.
І корок тягнеться по шосе,
а вітер швидко думки несе...
Вона ж тобі віддала усе.
Що залишилося їй, натомість?
Сама терпимість? Свята жертовність?
У тебе не буде іншої, попустись.
Чого так дивишся згори вниз?
Не подарунок ти, і не приз.
У круговерті твоїх царівен
нікому й даром ти не потрібен.
У тебе не буде іншої. Так і знай.
Зберись до купи і обирай
із нею в пекло чи разом в рай -
візьми за руку її. Рушай.
Анастасія Дмитрук